Ода Zimmermannу
Присвячую оду своєму фортепіано Zimmermannу!
Як не вистачає мені Тебе, Ціммерманне…
Для мене ти найкращий інструмент. Німецький красень, дворянин. Тобі мій комплімент! Звучиш ти витончено і манерно. З тобою граю я так майстерно!
Тембр м’який і бархатистий. Ллєшся як та пісня.
На самоті себе не відчуваю я одною, коли ти поруч. Ти – більше, аніж друг.
Я доторкаюсь до клавіш твоїх, як до рук.
Ти чорно-біле маєш тіло. Від тебе йде одне лиш світло. Якщо сумно і душа болить – заграю враз, душа злетить.
Бува візьму занадто швидкий темп – і вже ловлю отой момент. Віваче. Ларго. Алегретто.
Я так сумую…Де ти? Де ти?
З тобою завжди в консонансі. Новий дебют. Концерт.
Присвячую романси.
Зіграю такт і …. пауза. Мовчання. Затримую дихання.
Заграю форте – то гримлять фанфари. Зіграю низько – на небі хмари.
Трагедії, обмани, бунт. Страждання, радість, біль чи смуток. Емоції і крик душі.
Малюю музикою, як аквареллю на холсті.
Переді мною жодних правил ти не ставиш. Лиш відчувати те, про що я граю.
З тобою роблю я, що хочу. Лиш сльози укривають мої очі.
Вже років 20 служиш ти, а дістався від мами мені.
3 місяці без тебе – так багато. Та скоро повернусь і прийду до хати.
Спочатку в пальцях непорозуміння.
Та трохи часу і я відчую свої володіння.
Прелюдія і фуга. Соната Фа дієз мажор.
Мелодії із фільмів, аніме. Імпровізую.
Відчуваю знову радість, ейфорію.
Zimmermanne…Моя ти мрія!
0 коментарів