Люди не помічають нічого...

Люди не помічають нічого, що відбувається навкруги. Нічого!

    Щодня ми прокидаємося в один і той же час, біжимо на роботу, ідемо одними і тими ж вулицями. Ми ниряємо в метро і в натовпі губимося. Шум. Гам. Дочекавшись свого поїзда, нас заносять у вагон. Як завжди, притиснуть до дверей чи до спітнілого дядька. Все твоє вбрання пом’яте. Колготки порвані. Зачіска зіпсована – типове життя у великому місті.

     У голові бардак! Думки переплітаються, змішуються. Ми не можемо знайти відповідь на прості питання. Ми шукаємо сенс життя, але проживаємо його марно, без будь-якої надії щось змінити. Ми женемося за смутною перспективою мати великий гаманець, престижну професію, багато повноважень на роботі. Усі хочуть виграти джекпот і їздити на Багами.

    Куди діваються радісні очі?  Усміхнені обличчя, що випромінюють щастя? Люди, як зомбі, роблять одні й ті ж речі на автоматі кожного дня. Робота-дім, дім-робота. А що оточує нас? Хто наші сусіди? Чого хоче наше серце?

    Свої мрії ми закопуємо десь далеко і глибоко, а як згадуємо про них, то як про нереальні і нездійсненні бажання.

    На такі роздуми мене надихнула книга «Вино з кульбаби» відомого фантаста Рея Бредбері. Такого змалювання простих, здавалося б, речей навколо нас я ще не зустрічала.

    Дуже повільно читається ця книга. Але не тому, що “погано” написана. А тому що вчитуєшся в кожне слово і не хочеш щось пропустити. Настільки влучно і тонко письменник передає красу оточуючих речей, не помітних окові.

    Я дійсно смакувала книгою, як вином. Красиві описи, живі порівняння, незвичайні метафори. Часом автор дуже заглиблюється в роздуми і нав’язує свої ідеали і цінності. Якщо прочитати твір одним махом, то скоріш за все втомишся від безкінечних фантазій, образної мови Бредбері і пропустиш щось важливе.

    У книзі описане життя звичайних людей, які займаються простою роботою, як косіння трави, шиття взуття. Для них це теж рутинна робота, з року в рік вони повторюють свої традиції. Жителі містечка Грін Таун просто відмовилися від своїх мрій.

    Відкриттям для мене стало те, що у цих людей є традиція чи культ – робити магічний напій – вино з кульбаб.

    Як можна робити такий благородний напій з такої непримітної квітки, яку багато хто вважає бурьяном?!

    «Они набрали полные мешки одуванчиков и унесли вниз, в погреб. Вывалили их из мешков, и во тьме погреба разлилось сияние. Винный пресс дожидался их, открытый, холодный. Золотистый поток согрел его. Дедушка передвинул пресс, повернул ручку, завертел – быстрей, быстрей, – и пресс мягко стиснул добычу… – Ну вот… вот так…

    Сперва тонкой струйкой, потом все щедрее, обильнее побежал по желобу в глиняные кувшины сок прекрасного жаркого месяца; ему дали перебродить, сняли пену и разлили в чистые бутылки из-под кетчупа – и они выстроились рядами на полках, поблескивая в сумраке погреба».

    Вино з кульбаб – піймане і закупорене в пляшки літо!

    «Возьми лето в руку, налей лето в бокал – в самый крохотный, конечно, из какого только и сделаешь единственный терпкий глоток; поднеси его к губам – и по жилам твоим вместо лютой зимы побежит жаркое лето… Теперь – дождевой воды!»

    До соку кульбаб обов’язково додається дощова вода.

    «Эта вода вобрала в каждую свою каплю еще больше небес, когда падала дождем на землю. Она впитала в себя восточный ветер, и западный, и северный, и южный и обратилась в дождь, а дождь в этот час священнодействия уже становится терпким вином».

    Насолоджуючись читанням книги, я відчула якесь «живе» життя: діти їздять на велосипедах, стираючи лодоні до мозолей, кожного року міняють взуття, щоб протерти до дір. Кожного дня, годині о сьомій, сусіди готуються до брінчання на старому фортепіано з пожовтівшими від старості клавішами. Хлоп’ята, неначе горобці, умостяться поруч на стертих сходах чи на дерев’яних перилах, і звідти за вечір неодмінно хто звалиться – або хлопчик, або горщик з геранню.

    Навіть бабусі, прабабусі, з’являються театрально. Вони з’являються нізвідки і, наче привиди, бродять туди-сюди, сідають на качалки і втикаються носами в газети.

    Мимоволі наводиш себе на роздуми, що немає нічого вічного. Все минає. Спочатку прокидається, оживає, дихає і росте, а потім замирає. Усе приходить у спокій.

    «Рождаешься на свет, растешь, стареешь, умираешь. Рождение от тебя не зависит. Но зрелость, старость, смерть – может быть, с этим можно что-нибудь сделать?

     Сперва живешь, живешь, ходишь, делаешь что-нибудь, а сам даже не замечаешь. И потом вдруг увидишь: ага, я живу, хожу или там дышу – вот это и есть по-настоящему в первый раз». Які слова!

     Пам’ятаєте, як  у дитинстві ми бігали босоніж по асфальту чи по непрокладеній дорозі. Усі в пилу, коліна збиті. Невже, подорослішавши, треба вимикати в собі цю батарейку дитячості, безтурботності, допитливості?!

    Яким яскравим і розмаїтим тоді був для нас світ, і ми приймали його, наповнюючи своєю енергією. А де зараз ця енергія? Чим далі ми відходимо від себе, своїх мрій, тим тускнішими стають наші очі і спустошеним стає наше серце.

    Один із головних героїв винайшов Машину щастя, зайшовши в яку, можна було потрапити в будь-яке омріяне місце, відчути різні запахи, робити там те, що ти вже давно не робив. Можна було повернути час назад і стати  знову молодим. Людина перебувала в стані ейфорії, але опинившись назовні, її охоплював такий смуток, бо то був обман.  

    «В столовой за маленьким столиком Саул и Маршалл играли в шахматы. Ребекка накрывала стол к ужину. Ноэми вырезала из бумаги платья для своих кукол. Рут рисовала акварелью. Все руки, все лица жили и двигались. Из-за стекол чуть слышно доносились голоса. Кто-то звонко распевал песню. Пахло свежим хлебом, и ясно было, что это – самый настоящий хлеб, который сейчас намажут настоящим маслом. Тут было все, что надо, и все это – живое, неподдельное».

    Ось у чому треба шукати радість, здивування, щастя.

    Щастя складається з малесеньких моментів. Якщо їх помічати і переживати, наповнюючи душу, бажано, радістю і позитивними емоціями, то життя проживемо недаремно.

    Навіть якщо щось іде не так, то може в цьому і весь смак життя?