Вихор у серці Азії

Якщо ви ніколи не подорожували за межі нашої рідної України або їздили хіба що в Європу, то нерідко задавалися питанням: а яке життя в Азії? що там не так? може і люди зовсім не такі? не повітрям дихають?!
Життя в Азії дійсно не таке, з одного боку, бо у людей інші проблеми, культура, менталітет, але, з іншого боку, сонце так само світить, люди є як хороші, добрі і гостинні, так і злі та хитрі. А проблеми, по суті, і потреби у всіх людей, де б вони не народилися, одні. Усі хочуть бути щасливими і женуться за цим щастям своїми шляхами.
Прогулюючись зеленими вулицями чудового міста Алмати, я згадую свою рідну Сумщину, місто Ромни, звідки родом. А часом ці края нагадують мені Закарпаття. Ммм! Але все по порядку....
Мене звати Аліна Скрипинець. Я — українка! Зараз про це дійсно хочеться кричати на весь світ, особливо, коли знаходишся далеко від свої батьківщини. 
За свої 24 роки мені пощастило відвідати 11 країн. В основному, країни Європи. І чим більше країн я бачила, тим більше мені хотілося подорожувати. Ця суміш емоцій, які переповнюють тебе під час очікування самої поїздки, планування її, а потім, коли ти бачиш все на власні очі, коли трапляються якісь неочікувані пригоди та сюрпризи. Часом те, що ти побачиш, не співпадає з тим, що очікував. Недарма говорять, що самі моменти очікування якоїсь подорожі роблять людину щасливою. Я з цим твердженням повністю згодна.
Казахстан. Отож, мене життя занесло в Казахстан. Як би я не уявляла своє найближче майбутнє, але такого повороту подій я точно не чекала. Після одруження з своїм чоловіком, йому по роботі дали можливість поїхати в Казахстан і впроваджувати один старт-ап. Цей проект має тривати близько двох років, а тому вибір був такий: або йти з компанії і шукати іншу роботу, або їхати шукати свого щастя разом в далекій азіатській країні.
Я опинилася в самому серці Азії. У Казахстані. Ніколи не думала, що люди мислять мірками: 800 км відстань між двома містами — це «близько». Щоб ви розуміли, для того, щоб дістатися з міста Алмати (колишньої столиці), яке знаходиться на півдні країни, на захід, наприклад, а Актау чи Атерау, треба їхати поїздом десь 3 дні (З Києва до Алмати трохи більше, 4 дні). 
Відверто кажучи, від самого початку перебування тут мені не подобалося місце, в якому я тепер тимчасово живу. Алмати — це не Європа.
Ненайкращий слід в архітектурі міста та й в культурі казахів залишили «совєти». Під час Радянського Союзу все було настільки «совєтизовано», що зараз як такої своєрідної, автентичної східної казахської культури і не побачиш: сірі 4-5-поверхові будинки, що нагадують звичайні наші помешкання в обласних центрах України, а то й в районних містах. Повна невідповідність стилю навколишньої архітектури, загальної гамонії немає. Наприклад, в 200 м від фешенебельного центрального району Алмати з жилим комплексом з мільйонними квартирами може стояти якась обідрана халупа чи просто занедбане місце. Все це дуже дивує і наводить на всілякі роздуми. Але що не можна відібрати, так це гори.
Гори. Алмати є єдиним мегаполісом у світі, який знаходиться біля гір. Лише за 30-40 хвилин їзди на машині ви опинитеся високо в горах. Подейкують, що в районах поблизу Алмати висота гір сягає до 6000 метрів. Вражаюче! Найпопулярнішими місцями відпочинку в горах є гірськолижні курорти Чимбулак і Табаган. Там можна покататися на лижах чи сноубордах взимку, а також побачити ландшафти місцевості. Сезон катання в горах триває десь до початку квітня, доки різко не прийде спека. Іншим знаменитим і улюбленим місцем казахів є високогірний каток Медеу. Це — найбільший і єдиний високогірний каток у світі. У період Радянського Союзу тут постійно проводилися спортивні змагання з фігурного катання та хокею. 
З власного досвіду можу сказати, що особливих вражень та емоцій від Медеу немає. Так, він величезний. Навколо прекрасні гори, не лісисті, як Карпати, але по-своєму красиві. Вартість квитка на каток коштує 1800 тенге (202 грн), а дитячий — 400 тенге (45 грн). Дорогувато! Деруть гроші як за вхід на територію, так і за кульок, у якому можна залишити змінне взуття. Медеу явно потребує модернізації: будівлі старі, сірі, туалет брудний і з старої плитки, як такого сервісу немає. Про наяівність якогось стилю і смаку годі і казати. Зважаючи на сказане вище, таких грошей він не вартий.
Оскільки в Алмати  мало цікавих і красивих місць, то його мешканцям нічого не залишається, як вибиратися кудись в гори, щоб помилуватися їх красотами та подихати чистим повітрям. До речі, через розташування гір біля Алмати над містом нависає густа завіса смогу. Якщо поглянути з висоти хмарочосів або зі сторони гір, то можна побачити, як місто окутане димом. Коли немає дощів і стоїть спека, або взимку, навіть ввечері, прийшовши з вулиці, в кімнаті стоїть запах диму, наче від вогнища. Насправді, то смог. Від смогу іноді просто не вистачає повітря і зявляється задишка. Саме тоді молиш про те, щоб якнайшвидше пішов дощ.
Ось один із факторів, чому мене так тяне додому, в Україну. Це — смог. По-друге, це якась незрозуміла мені культура. 
Культура. Казахи дуже своєрідний народ. Про них  в Україні тим, кому доводилося їздити у відрядження до Казахстану, часто говорять «понтові». Як то кажуть, казах без понтів — безпонтовий казах. Дійсно, у поведінці, у мовленні, у помешканнях, у наворочених машинах класу «люкс» та останніх моделях мобільних телефонів проявляються ці «понти». 
Нас, українців, які звикли харчуватися по-домашньому, в основному скромно, казахи навряд чи зрозуміють. Скоріш за все вони важатимуть це за якесь «жмотцтво».  З мого особистого досвіду казахи звикли харчуватися по ресторанах чи кафешках. Таку частоту відвідування ресторанів в Україні можна побачити хіба що в людей вище середнього класу і в мажорів. Тут це — звичайний стан речей. Зате казахи — дуже гостинний народ. І якщо тобі треба допомога — то завжди знайдуться люди, які виручать в скрутну нагоду.
До культури можна також віднести таке розповсюджене явище, як тормозіння звичайних машин-попутників для того, щоб тебе довезли до якогось перехрестя. При чому, якщо тобі треба кудись доїхати, просто виходиш до дороги, піднімаєш руку — і враз перед тобою зупиняються кілька машин, щоб «підзаробити». Такого в Україні точно не зустрінеш! 
Однією з особливостей міста Алмати є й те, що воно начебто поділене на квадрати, такі собі перехрестя. Місцеві зазвичай вказують вулицю і ріг вулиці, щоб легше орієнтуватися. Тому і попутники, коли підвозять, то висаджують пасажирів саме на якомусь перехресті. А послуги таксі тут зовсім не популярні. Крім того, вони набагато дорожчі.
Їжа. Торкаючись ресторанів, можна говорити про культуру харчування в публічних місцях. Також тут дуже популярні їдальні, які нагадують наші «пузаті хати». Для мене особисто сама назва "їдальня", а російською «столовая» нагадує якийсь пережиток минулого. Але їжа там нічим не гірша, за ресторанську.
Кухня. Стосовно казахської кухні, то слід наголосити на тому, що казахи дуже полюбляють конину. Вони вважають це м'ясо найсмачнішим делікатесом. І найдорожчим, між іншим. З конини вони виготовляють різні страви, серед яких найпопулярнішою і єдиною відомою казахською стравою, яку обовязково треба скуштувати, є бєшбармак. Я, на жаль, ще її так і не спробувала. Популярними також є куырдак, кеспе та сорпа. Але найбільше мені полюбилася фірмова кахахська ковбаса казы. Вона робиться так: цілий шматок конини з салом напихують у конячу кишку, яку потім зашивають. Казы треба варити у воді до 2,5 годин, оскільки конина дуже довго вариться. Але це варто того, щоб спробувати. Особливий смак конини з травянистим присмаком додає цій страві пікантності. Якщо правильно приготувати казы, то м'ясо в ній буде досить соковитим. Також мені сподобались казахські тушпара з конини власного приготування, які виявилися звичайнісінькими пельменями.   Експеримент у поєднанні конини з нашим українським салом для фаршу для тушпари вдався. 
Менталітет. Хотілося б відмітити те, що в Алмати можна помітити таке явище, як безперестанне гудіння машин. По-перше, тут стільки машин, що пройти по тихій нецентральній вулиці серед білого дня просто неможливо. Кожен казах, який поважає себе, повинен мати гарну машину, бажано — джип чи тойоту. Часто можна побачити останню модель мерседесу, бентлі, ферарі, роллс-ройсу. Так, це тобі не Україна. Середньостатистичний казах в Алматі заробляє більше 1000 доларів —  і це не межа. На заході країни, в багатих на нафту регіонах, заробітки ще вищі. А тепер задумайтесь і порівняйте з українськими… ЩО можемо дозволити купити собі ми?
Повертаючись до теми гудіння машин, то це просто викликає якесь роздратування. Казахи до такої межі нетерплячі, що вони не можуть зачекати ані хвилини. Навіть тролейбуси чи автобуси тут можуть переганяти круті тачки, пікати машинам і рватися вперед, на червоне світло. Іноді від такого шуму у самої не вистачає нервів...
Ось і познайомила тебе, дорогий читачу, з частинкою свого життя тут, у Казахстані. Життя вирує. Я спробувала показати як погані, так і хороші сторони цього дивовижного краю, який поки що залишається для мене загадкою. Не менш загадковими залишаються і люди, в яких, повірте, є чому повчитися. Де б ми, українці, не були, а треба переймати все найкраще, що є в інших держав. 
P.S. Із приходом весни в Алмати все враз зацвіло й зазеленіло і я почала помічати ті речі, які до сих пір були непомітними. Це — красива природа міста, багато зелені; неймовірно співучі пташки з окраскою пір'я, як у пінгвінів. Це — заходи сонця, які не описати словами, це бурхливі водні потоки річки Веснянки, що стрімко течуть по штучному каналу, наче з гір. Це — дощі, що дають нове життя всьому живому і нам, українцям, які приїхали в далекий Казахстан на заробітки. І ви знаєте, я вже починаю любити цей край, місто Алмати. Аякже, любов надає сенсу всьому, що нас оточує. Треба любити те місце, де ти знаходишся в конкретний період свого життя, яким би важким він не був, бо любов допомагає.

2 коментарі

Олексій Пономаренко
Подейкують, що в районах поблизу Алмати висота гір сягає до 6000 метрів.

То лише подейкують))) Насправді гори хребта Заілійський Алатау мають переважно висоту від 4 тисяч до 4,5. А найвища точка Пік Талгар майже 5 тисяч. Але то не важливо в принципі, я уявляю як там гарно, і просто вимагаю від вас фото))) Ну і дякую за цікаву розповідь.
А найвища точка Казахстану на кордоні з Кіргізією і Китаєм, пік Хан-Тенгрі висотою 7 тисяч метрів, але то далеко від Алмати.
Alinka Skrypynets
Дякую, Олексію, за перший коментар і за цікаву інформацію. Мені вже дуже хочеться побачити гори, піднятися дуже високо, на найвищу точку. Але, мабуть, це не так романтично і легко, як звучить. Обіцяю красиві фото найближчим часом і ще спробую розкрити якісь цікаві теми стосовно Казахстану й, можливо, чимось здивувати.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте